Політика та соціальний конфлікт

Конфлікт цінностей - зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві-праві, ліберали-консерватори та ін.). Розбіжності в цінностях є однією з передумов конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей був першим за терміном визрівання. В процесі свого формування він проминув три стадії:

·              девальвація колективістських цінностей комуністичного (лівототалітарного) суспільства;

·              відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного ("демократичного") суспільства;

·              реанімація колективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт інтересів - пов'язаний із зіткненням різних» насамперед політичних і соціально- економічних, інтересів. Визрівання конфліктних інтересів у посткомуністичних суспільствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дозволило їм з політично правлячих груп перетворитися на економічно панівні класи своїх суспільств. Такий інтерес зайшов у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію. Конфлікт ідентифікації - суперечності стосовно вільного визначення громадянином своєї етнічної та громадянської приналежності. Цей конфлікт властивий передусім тим країнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імперій (СФРЮ, СРСР).

Він спостерігається в країнах, де національні меншини компактно проживають у районах, що раніше належали їхнім етнічним батьківщинам (наприклад проблема трансільванських та словацьких угорців). Визрівання конфлікту ідентифікації було обумовлено тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох країнах значна частина населення не схотіла визнавати себе громадянами держави, на теренах якої вони мешкали. Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на неантагоністичні (примиренні) та антагоністичні (непримиренні). Вони вважають, що втрачені можливості вирішення неантагоністичного конфлікту сприяють його переходу в хронічну форму і навіть переростанню в антагоністичну. І навпаки, пошук взаємних компромісів, способів урегулювання антагоністичних конфліктів може привести до зняття гостроти й перетворення їх на неантагоністичні. Відомі ситуації імітації конфлікту як спроби ідеологічного, політичного, морального тиску. Такі конфлікти називають уявними. Одначе вони можуть перетворитися на реальні, якщо виникне протиборство між сторонами, чиї інтереси опиняться під загрозою, В об'єктивному історичному процесі розрізняють конфлікти, що несуть позитивний і негативний потенціал. Вони можуть бути позитивними, продуктивними, а за певних умов - негативними, що гальмують історичний розвиток і є деструктивними відносно суб'єктів - учасників конфлікту. Існує дві форми перебігу конфліктів: відкрита - відверте протистояння, зіткнення, боротьба, та закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але точиться невидима боротьба. Прикладом латентної форми конфлікту є міжнаціональні конфлікти на території колишнього СРСР, де "національне питання було вирішено раз і назавжди. Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно спостерігається поділ політичного конфлікту на два види:

між існуючою владою та громадськими силами, інтереси яких не представлені у структурі владних відносин;

всередині існуючої влади, коли політичний конфлікт пов'язаний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних повноважень і відповідних позицій. Водночас він зазвичай пов'язаний зі спробами обґрунтування нового курсу в рамках існуючого політичного ладу.

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регіональні та інші відносини. На сьогоднішній день помітне місце займає один із різновидів соціального конфлікту - міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія). Міжетнічні конфлікти мають місце в зв'язку з невисоким рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, низький рівень загальної освіти етносу, а також невисокий рівень політичного професіоналізму, освіти, загальної і політичної культури у національних лідерів. Це можуть бути і великі відмінності між етносами - наприклад, релігійні, соціально-психологічні, культурологічні. Особливе значення в конфліктах, звичайно, мають відмінності соціально-економічного характеру, що приводять до нерівності, дискримінації. До реальних причин міжетнічних конфліктів можна віднести раптове зникнення стримуючих факторів, наприклад, тоталітарного, авторитарного режиму або влади взагалі. Швидкі зміни в період революцій, мирні перехідні періоди від одного суспільного устрою - до другого, зміни в соціально-економічному положенні етнічних груп в кращу або гіршу сторону, боротьба за лідерство усередині етнічної спільності, намовляння з боку землячеств, що знаходяться за кордоном, прагнення до об'єднання споріднених етнічних груп, бажання повернути собі історично загублені землі або повернутися на них з метою проживання, - все це також може стати причинами для глибоких, затяжних криз в міжнаціональних відношеннях і привести до відкритих конфліктів. Україна має всього три прикордонних сусіда в рамках СНГ (Росія, Молдова, Білорусія) плюс Польща, Румунія, по чорноморському кордону - Турція. До І червня 1997р. було спірне питання з Румунією по острову Зміїному. Свої права на Севастополь періодично пред'являла російська сторона. Українське керівництво намагається вирішувати ці проблеми політичними засобами. Крупний міжнародний конфлікт в середині 90 рр. був в Боснії та Герцеговині - між сербами та хорватами, християнами та мусульманами. Не вичерпаний конфлікт, що мав збройні форми, між Нагорним Карабахом та Азербайджанською державою, Азербайджаном та Вірменією, Придністровською молдавською республікою і Молдовою. В більш м'яких формах має місце конфлікт між Росією та Японією по питанню чотирьох південнокурильських островів, між Росією та Китаєм - по питанню р. Амур та її островів. Кожний конфлікт можна вивчити за допомогою базових параметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна виділити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російський вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:

-         потенційного конфлікту (наявність конфліктної ситуації);

-         переходу потенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси);

-         конфліктних дій;

-         розв'язання конфлікту.

Конфліктна ситуація не завжди переростає в конфлікт, але за початком конфлікту наступає його ескалація до кульмінаційних точок, а потім - спад і завершення. Конфліктові притаманний феномен багатомірності, оскільки завершення одного конфлікту може викликати інший конфлікт, до того ж в іншій сфері. Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап - постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це можна спостерігати на прикладах близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

Завершення конфлікту може бути згруповане за:

- ступенем розв'язання - повне або часткове вирішення;

характером наслідків - у вигляді успіху, компромісу, виходу з компромісу, поразки.

Французький політолог Б. Гурней зазначив, що у світі існує лише одне місце, де немає конфліктів - це кладовище.

3. Політична криза


Політичні конфлікти - різновид соціальних. Під останніми розуміється зіткнення протилежних поглядів, розбіжність в інтересах і діях окремих людей та їхніх спільностей - професійних груп, соціальних класів, етнічних, конфесійних та інших груп, держав, їх блоків тощо. Конфліктні ситуації як особливий стан політичного життя - явище різнобічне. Його істотною гранню є політична напруга. Водночас вона виступає індикатором політичного, в цілому соціального конфлікту. В основі політичної напруги лежать економічні, соціальні та політичні процеси, хід і спрямованість яких призводять до виникнення конфліктної ситуації. Загалом можна вважати, що політична, як в цілому і соціальна напруга виникає, якщо конфліктне протистояння сторін своєчасно не розв'язується і має місце безвихідність логічного розвитку суспільних процесів. За певних умов політичні конфлікти набувають тенденції до послаблення і, врешті, до подолання, яке може відбуватися само собою, коли стихійно зникають причини конфлікту через зміни обставин. Конфлікт може бути усунений свідомою діяльністю однієї або всіх конфліктуючих сторін. Це передбачає досягнення згоди на грунті взаємних поступок. Оскільки йдеться про політичну сферу, то мається на увазі, що кожна із сторін повинна виробити позицію, яка передбачає межі допустимих вчинків і характер можливих компенсацій за них. Звичайно, конфлікт не може бути подоланим, якщо навіть одна сторона нездатна вислухати свого суперника. Тоді можлива й інша ситуація - поглиблення, ескалація конфлікту. Вона означає, що протистояння і протиборство сторін здійснюється за рахунок залучення дедалі більшої кількості населення. Розширення зони конфлікту, збільшення конфліктуючих проблем, скорочення можливостей взаємних поступок і загострення взаємних вимог, перехід до більш жорстоких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби - такі неминучі наслідки ескалації конфліктів. Значну роль при цьому відіграє явище, яке в політології називається "ефектом Токвіля". Суть його полягає в тому, що зло зноситься терпляче, як щось неминуче. Проте воно здається нестерпним від думки, що його можна позбутися. Але тоді вже, хоч би скільки зловживань усувалося, ті. що залишилися, стають особливо виразними і відчуття їх неприйняття вкрай пекуче. Один із варіантів подолання конфлікту - повернення до можливості його мирного усунення. Проте нова ситуація формує новий рівень взаємних претензій (як правило, вони зростають) і новий рівень можливих поступок (як правило, вони скорочуються). Неможливість досягнення згоди призводить до політичної кризи, насамперед кризи владних відносин. Політична криза - вища стадія розвитку конфлікту. Основні параметри такої кризи - це порушення в суспільстві рівноваги між різними соціальними групами, класами, верствами тощо. Виникає ситуація, коли "верхи" не контролюються "низами", а "низи" - "верхами". Наявні значні збої в функціонуванні політичної системи. Для нормалізації становища вже не досить тільки політичних засобів. Відбувається масове знецінення політичних ідеалів. Поряд з цим з'являються нові, непередбачені, соціально-політичні рухи, як правило, радикалістські. Нарешті, протест проти всього існуючого значно перевищує позитивну конструктивність думок і діянь. Наростає масивний неспокій, ідейний розбрат. Соціальна впевненість поступається зневірі в об'єктивній цінності політичної теорії і життєздатності існуючого політичного устрою.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты