Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Слід зазначити, що необережне вчинення самого діяння «Порушення авторського права і суміжних прав» не підпадає під диспозицію ч. 1 ст. 176 КК України, а отже, не повинно тягти за собою кримінальної відповідальності за даною статтею КК України.

Із пропозиціями деяких дослідників про виключення слова «умисне» з контексту диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України, на наш погляд, погодитись не можна. Як відомо, кримінальна відповідальність є найбільш тяжким видом юридичної відповідальності. Слід зазначити, що поряд із кримінальною відповідальністю за порушення авторського права та (або) суміжних прав, чинне законодавство України також передбачає й інші види юридичної відповідальності винної особи, зокрема, цивільну та адміністративну відповідальність.

Хоча КК України і не містить норми про подвійну форму вини, виходячи із теоретичних положень науки кримінального права, можна стверджувати, що із суб’єктивної сторони склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, характеризується подвійною формою вини, зокрема: умислом щодо самого діяння (вчинення порушення авторського права та (або) суміжних прав) та необережністю або умислом щодо спричинених таким діянням похідних (вторинних) наслідків (завдання матеріальної шкоди у великому розмірі).

При цьому, теорія кримінального права вважає, що злочини із подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного у законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути лише у формі умислу, а щодо похідних (вторинних) наслідків – у формі як умислу, так і необережності. У той же час злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо похідних (вторинних) наслідків такого діяння – лише у формі необережності.

Таким чином, оскільки у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України склад злочину „порушення авторського права і суміжних прав” передбачає умисну форму вини щодо діяння (порушення авторського права і суміжних прав), а щодо його похідних (вторинних) наслідків (завдання матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі) вина особи не є указаною (а отже, може бути як у формі умислу, так і у формі необережності), на наш погляд, у цілому, даний злочин слід вважати вчиненим умисно.

До наведеного слід додати, що суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України, окрім вини, характеризується певними мотивами і метою, які не впливають на кваліфікацію діяння винної особи як злочинне порушення авторського права і суміжних прав.

Як уже було зазначено нами вище, найтиповішими мотивами вчинення порушень авторського права і суміжних прав є корисливість і кар’єризм. Разом із тим, порушення авторського права і суміжних прав може бути вчиненим із найрізноманітніших мотивів, у тому числі тих, котрі не мають низинного, зокрема, корисливого мотиву.

Мета злочину у більшості випадків збігається із його мотивами, хоча іноді набуває і самостійного значення. Так, плагіат може бути здійснений із метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо. Слід мати на увазі, що мотиви та мета порушення авторського права і суміжних прав не мають значення для кваліфікації злочину, проте, вони враховуються судом при обранні виду та визначення розміру покарання за порушення авторського права і суміжних прав.

Кваліфікованими видами злочину є:

1) вчинення його повторно;

2) завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (цей розмір визначено у примітці до ст. 176);

3) за попередньою змовою групою осіб;

4) вчинення його службовою особою з використанням службового становища;

5) організованою групою;

6) якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Відповідно до п.16 Постанови Пленума Верховного Суду України від 03.06.2005 №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил», встановивши при розгляді справи про правопорушення, назване в ст. 345 Митного кодексу України (переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності), що в діях винної особи є ознаки злочину, склад якого передбачений ст. 176 КК (порушення авторського права і суміжних прав), суддя має в установленому порядку поінформувати про це прокурор.



РОздІл 3. Основні напрямки вдосконалення ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ


3.1 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав


На наш погляд, глави Цивільного кодексу України (далі - ЦК), присвячені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захисту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «захист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі створення, оформлення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

Відповідальністю за порушення права інтелектуальної власності можна визнати лише відшкодування збитків, завданих порушенням, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність припускає також в окремих випадках вилучення котрафактних примірників творів, а також матеріалів і устаткування, що використовувалися для їх відтворення. При цьому варто мати на увазі, що суд має право прийняти таке рішення, але не зобов'язаний. От і вся цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. Стягнення прибутку (доходу), отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків і виплати компенсації, до уваги не береться, оскільки останні є нічим іншим як різновидом відшкодування збитків.

Водночас, ст. 52 Закону передбачає, що при визначенні розмірів збитків, моральної (немайнової) шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Така постановка питання, безперечно, заслуговує на повагу, однак на практиці її застосувати вкрай важко, а інколи й неможливо.

Перше питання постає в оцінці судом суті порушення, адже тут відіграють роль кілька чинників, кожний з яких може дуже сильно вплинути на остаточне рішення:

Суб’єктивна думка кожної людини (зокрема, судді) про те, що саме вважається тяжким порушенням, а що легким, адже визначення ступеня серйозності порушення авторських та суміжних прав прямо залежить від активності адвоката в судовому процесі, ставлення суспільства до правопорушення і від особистої думки суду.

Розмір завданої моральної шкоди, який і без того є дуже спірним питанням в будь-якому судовому процесі.

Найбільш складним питанням є визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Тут очевидною є необхідність застосування відповідної категорії знань, що допоможе визначити конкретний її розмір. Тож доречним буде провести експертизу з цього питання. Однак, які питання треба поставити експерту? Про який, наприклад, стабільний прибуток може йти мова, якщо ринок інтелектуальної власності постійно змінюється і дуже сильно залежить від вподобань кожної людини окремо і суспільства загалом. [29]

Цілком резонно виникає запитання, як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності є, а збитків немає. Адже цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності настає також і за дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав (пункт "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.). Цивільну-правову відповідальність передбачено також і за порушення особистих немайнових прав авторів. Закон на посталі запитання відповіді не дає.

Відповідно до загального принципу цивільного права — немає шкоди, немає відповідальності. Але чи справедливим буде це принципове правило стосовно права інтелектуальної власності, — адже правопорушення є, а відповідальності немає?

Ми вбачаємо, що обмежувати функцію цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення означає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно за умов ринкової економіки вважати метою цивільного права — лише відновлення прав особи, чиї права порушено. Саме тому розмір відповідальності, як на мене, має відповідати розміру заподіяних збитків або завданої шкоди. Іншими словами, порушник не повинен лише повертати те, що вкрав. Адже якщо говорити про відповідальність у точному значенні цього слова, то її в такому разі немає. [27]

Позбавлення цивільного права каральної (штрафної) функції істотно обмежує його потенційні можливості. Порушник має, окрім відшкодування заподіяної шкоди або збитків, понести додаткове майнове позбавлення, "покарання". Він повинен нести додаткові невигідні майнові наслідки саме за вчинене ним правопорушення, а не тільки "виправити" те, що вдіяв за власними волею, помилкою, необачністю (провиною). Це проблеми порушника, але не відповідальність за порушення чужих прав. [50]

Щодо порушень права інтелектуальної власності, то відповідальність за них має бути саме у встановленні цих додаткових невигідних майнових наслідків, до того ж настільки суворих, щоб відбивали бажання порушувати ці права в майбутньому. Ці штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах, і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, у яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь суб'єкта права. Штраф має зростати відповідно до прогресивної шкали у разі його несвоєчасної сплати. [29]

Заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав:

- зважаючи на швидкий темп розвитку новітніх технологій, держава має оперативно реагувати виданням нормативних актів задля урегульованості сфери авторського права та суміжних прав;

- держава має забезпечити дієві заходи щодо реагування на виявлені правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав. Так, здається необхідним створити чи то окрему систему судів, що будуть займатися виключно розглядами справ щодо порушень в галузі інтелектуальної власності, у т.ч. авторського права та суміжних прав, чи то провести навчання суддів судів загальної компетенції з питань захисту порушених прав суб’єктів інтелектуальної власності й таким чином налагодити чіткий механізм розгляду даних видів судових справ;

- важливу роль у вдосконаленні цивільного законодавства відіграє приведення нормативно-правових актів у відповідність один одному шляхом усунення протиріч.

Система правового захисту права інтелектуальної власності, закладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої демократизації — вона має бути більш простою, доступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелектуальної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуванням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты