Третій блок джерел формування правової основи ОРД становлять нормативно-правові акти органів виконавчої влади й безпосередньо правоохоронних відомств.
Найбільш важливе місце в цьому блоці займають укази Президента України, а також постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України.
Президент, зокрема, видає укази з питань окремих пріоритетних напрямків і завдань боротьби зі злочинністю, організаційно-функціональних аспектів діяльності правоохоронних органів, у тому числі із застосуванням ОРД.
Так, прикладами тому можуть служити прийняті Президентом України Укази: «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного Комітету з боротьбі з корупцією й організованою злочинністю» (від 30 грудня 1994 р.); «Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 2001 - 2005 рр.»; «Про негайні заходи з посилення боротьби зі злочинністю» (від 21 червня 1994 р.); «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки» (від 25 грудня 2000р.) та ін..
Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються окремі положення з нормативно-правового регулювання діяльності окремих функціональних структур, що діють у сферах боротьби зі злочинністю й іншими правопорушеннями.
Наприклад, «Положенням про дозвільну систему», затвердженим Кабінетом Міністрів 12 жовтня 1992 р., регламентуються питання обліку й контролю над збереженням і використанням зброї, вибухових і отруйних речовин, хімікатів, наркотиків і наркотичної сировини. Зрозуміло, що незаконні операції із цими предметами й речовинами охоплюються об'єктами ОРД.
Але особливо важливо відзначити те, що на Кабінет Міністрів України законодавець поклав обов'язки нормативно-правового регулювання спеціальних трудових відносин між оперативними підрозділами й особами, що негласно співробітничають із ними за письмовою згодою, а також забезпечення соціальної безпеки й захисту працівників оперативних підрозділів тощо.
Найбільш широко в даному блоці нормативно-правових джерел представлені відомчі накази, вказівки, директиви, положення, інструкції з питань регулювання безпосередньої практики проведення ОРД.
Чинне Положення, наприклад, про МВС передбачає, що це відомство в рамках своїх повноважень видає накази, організує й контролює їхнє виконання. Накази МВС є відомчими підзаконними нормативно-правовими актами управлінського призначення. У сфері ОРД вони деталізують загальні норми оперативно-розшукового законодавства й регламентують певні специфічні відносини, які виникають під час здійснення цієї діяльності. Але варто помітити, що оскільки такі накази стосуються головним чином організаційно-методичних і організаційно-тактичних аспектів ОРД, то вони, як правило, мають закритий (секретний або цілком секретний) характер.
Якщо буде потреба, то відомчі органи, наділені правом на здійснення ОРД, видають також спільні накази, вказівки або інструкції з питань ОРД.
Це найчастіше стосується питань взаємодії зазначених органів у боротьбі з окремими найпоширенішими, тяжкими й особливо тяжкими видами злочинів. Наприклад, МВС і СБУ видали ряд спільних наказів з боротьби з наркоманією, тероризмом, контрабандою й бандитизмом, а разом з Державною прикордонною службою був розроблений і прийнятий наказ про боротьбу з незаконною міграцією.
У таких нормативних актах найчастіше передбачаються питання про взаємне оперативно-розшукове інформування суб'єктів ОРД; узгодженні ними переліку й змісту оперативно-розшукової інформації, збір, накопичення й використання якої може сприяти своєчасному й ефективному запобіганню, припиненню й розкриттю злочинів; спільному проведенню операцій з захоплення озброєних злочинців тощо.
До четвертого блоку джерел формування правової основи ОРД варто віднести законодавчі акти, які прямо не регламентують її, але своїми вимогами окреслюють межі завдань, мети або безпосередньо об'єктів цієї діяльності, чи впливають на специфічні відносини, що виникають у процесі здійснення ОРД. Це, наприклад, вимоги Закону України: «Про інформацію» (від 2 жовтня 1992 р.); «Про державну таємницю» (від 21 січня 1994 р.); «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (від 23 грудня 1993 р.); «Про статус суддів України» (від 15 грудня 1992 р.).
Зокрема, Закон України «Про інформацію» регулює порядок доступу громадян і організацій до інформації про них, захисту такої інформації, а також прав громадян на допуск до неї. Зрозуміло, що ці законодавчі положення поширюються й на ОРД. Виключенням є тільки те, що обмежується самим оперативно-розшуковим законодавством.
Так само важливо враховувати в ОРД і вимоги Закону України «Про державну таємницю», поняття якої визначається як відомості в сфері оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України. До державної таємниці можуть бути віднесені також відомості про результати розвідувальної, контррозвідувальної і ОРД, про осіб, що співробітничають або співробітничали на конфіденційній основі з оперативними підрозділами, про порядок організації й здійснення охорони вищих законодавчих і виконавчих органів влади, вищих посадових осіб держави, про систему урядового й спеціального зв'язку.
Нарешті, до п'ятого блоку розглянутих джерел відносяться акти, що стосуються міжнародно-правового регулювання співробітництва правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю.
Такими актами, наприклад міждержавними договорами й угодами, можуть створюватися міжнародні правоохоронні органи й організації з покладанням на них також деяких функцій із взаємодії в ОРД, таких як: обмін оперативно-розшуковою інформацією; попередження, розкриття злочинів; розшук, затримання й видача злочинців тощо.
Так, на урядовому рівні, наприклад, укладені й потім ратифіковані ВР України договори про правову допомогу й правові відносини з Китайською Народною Республікою (1992 р.), з Литовською Республікою (1993 р.), з Республікою Польща (1993 р.), з Республікою Молдова (1993 р.), з Естонською Республікою (1995 р.), із Грузією (1995 р.), з Латвійською Республікою (1995 р.,) і інші.
Крім того, діють: угода про співробітництво МВС України й МВС Угорської Республіки (від 12 грудня 1992 р.); договір про співробітництво між МВС України й МВС Литовської Республіки (від 30 травня 1992 р.); угода про співробітництво між МВС України й МВС Латвійської Республіки з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (від 21 жовтня 1992 р.) та інші.
Особливе місце в міждержавному співробітництві з питань правоохоронної, і зокрема ОРД, належить Національному Центральному бюро Інтерполу, створеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. На цей орган покладене забезпечення взаємодії правоохоронних органів України з компетентними органами закордонних держав у боротьбі зі злочинними проявами, що мають транснаціональний характер.
Як видно, правова основа ОРД має багатогалузеве нормативно-правове забезпечення, що надає їй у цілому складний комплексний характер.
Однак це не означає, що наведені правові джерела, що формують правову основу ОРД, прямо регулюють процес проведення ОРД.
Вони найчастіше виконують роль, що орієнтує, сприяючи правильному й ефективному здійсненню оперативно-розшукових заходів, допомагаючи при цьому її суб'єктам суворо дотримуватися рамок відведеного їм поля діяльності, що охоплює не тільки функціональні й предметно-дійові зв'язки й залежності, але також законність, етичність і мораль у широкому їхньому розумінні.
Розглянутий вид діяльності, як ми вже відзначали, законодавець визначив у вигляді системи особливих (гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контрррозвідувальних) заходів, здійснюваних спеціальними суб'єктами відносно особливих об'єктів з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів. Причому перелік зазначених заходів і засобів, підстави й порядок їхнього застосування, призначення й способи використання результатів ОРД тощо також жорстко визначені в законодавчих нормах. Джерелом же таких норм є тільки Закон України «Про ОРД». Ці норми й лежать в основі єдиного галузевого правового регулювання ОРД незалежно від відомчої приналежності здійснюючих її суб'єктів.
Змістовний аналіз основних норм дозволяє розглядати їх диференційовано, умовно розділивши по рольовому принципу на три частини:
Першу (загальну) частину формують законодавчі норми, що визначають:
Ø поняття ОРД як згаданої вище системи гласних і негласних заходів (ст. 2);
Ø її завдання й мета, практично зведені до виявлення ознак злочинів, їхньому попередженню й розкриттю, виявленню розшукуваних осіб, а також забезпеченню кримінального судочинства фактичними даними, що мають значення судових доказів (ст. 1);
Ø правову основу ОРД (ст. 3);
Ø принципи ОРД (ст. 4);
Ø суб'єкти ОРД (ст. 5).
Друга (особлива) частина може бути представлена сукупністю правових норм, що розкривають ОРД як вид предметної правоохоронної діяльності.
По-перше, це норми, що визначають функції суб'єктів ОРД (через призму закріплених у ст. 7 Закону України «Про ОРД» обов'язків оперативних підрозділів), а саме:
Ø прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів для своєчасного попередження й розкриття злочинів, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, здійснення профілактики правопорушень;
Ø виконання письмових доручень слідчого, вказівок прокурора й постанов суду, а також запитів повноважних державних органів, установ і організацій про проведення ОРД;
Ø виконання запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій і правоохоронних органів інших держав на підставі договорів і угод;
Ø інформування відповідних державних органів про факти й дані, що свідчать про погрозу безпеки суспільства й держави, а також про порушення законодавства, пов'язаних зі службовою діяльністю посадових осіб;
Ø здійснення взаємодії між суб'єктами ОРД і іншими правоохоронними органами, у тому числі відповідними органами іноземних держав і міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого й повного розкриття злочинів і викриття винних;
Ø забезпечення із залученням інших підрозділів безпеки працівників суду й правоохоронних органів, осіб, що здійснюють допомогу й сприяють ОРД, осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів цих осіб;
Ø участь у заходах щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.
По-друге, це норми, що визначають оперативно-розшукові заходи й засоби, які фактично викладені в ст. 8 Закону України «Про ОРД» через призму відповідних прав, якими наділені оперативні підрозділи.
Третя (процесуальна) частина єдиної нормативної бази ОРД включає норми, що забезпечують процесуальну регламентацію проведення, як всіх, так і окремих оперативно-розшукових заходів. Значна група норм, охоплюваних цією частиною, була вже закріплена Законом України «Про ОРД». Це, зокрема, норми, що встановлюють:
Ø підстави для проведення ОРД (ст. 6), при відсутності яких забороняється приймати рішення про здійснення оперативно-розшукових заходів;
Ø порядок заведення й затвердження оперативно-розшукових справ, де тільки в рамках яких допускається проведення ОРД; умови виконання оперативно-розшукових заходів для цих справ, особливо пов'язаних з тимчасовим обмеженням прав людини, і суб'єкти контролю за проведенням ОРД (ст. 9);
Ø диференційовані строки ведення оперативно-розшукових справ, підстави, порядок і повноваження суб'єктів їхнього продовження (ст. 9-1);
