Радянський режим на західноукраїнських землях

Радянський режим на західноукраїнських землях













Реферат

З історії державності на землях України

На тему: Радянський режим на західноукраїнських землях


План


Вступ

Включення західноукраїнських земель до складу УРСР

Радянський режим на західноукраїнських землях напередодні Вітчизняної війни

Західноукраїнські землі в умовах Вітчизняної війни

Радянський режим та визвольний рух на західноукраїнських землях у складі УРСР в післявоєнний період

Висновки


Вступ


З початку 20-х років 146 тис. кв. км українських земель, на яких проживало 7 млн. Українців опинилися за межами радянської України, що мала певні ознаки державності. Кількісно і якісно західноукраїнські землі та їх населення становили могутній потенціал, не раз відігравали значну роль в українській історії, розвитку нашого народу. Українці не могли змиритися з протиправним поділом своєї нації. Держави ж яким дісталися нові землі не хотіли рахуватися з інтересами українців. Після Першої світової війни згідно з Ризьким мирним договором 1921р. Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя та Галичина були включені до Польщі. Іншою країною, котра в хаосі 1918-1919 рр. захопила частину українських земель була Румунія, яка загарбала Буковину. Закарпаття було приєднане до Чехословаччини згідно з Тріанонським мирним договором. Становище українців у складі цих різних країн було досить неоднакове. Якщо польська та румунська влада провадила щодо українського населення політику експлуатації, колонізації, асиміляції, нехтування правами і свободами, то українцям у складі Чехословаччини були надані політичні та національно-культурні права, адже Чехословаччина була найбільш передовою у правовому відношенні та ліберальною державою в Європі. Проте українці, будучи розділені між різними державами, завжди генетично відчували себе єдиним народом та прагнули до возз’єднання. Саме тому вони боролися за визволення з-під панування іноземних держав шляхом створення різноманітних політичних партій та громадських організацій, які часто були нелегальними. Вони ставили у своїх програмах різні цілі: одні прагнули до об’єднання з Радянською Україною, а інші ставили на меті створення незалежної самостійної Української держави.

Українське населення, відірване від основного масиву етнічної території, залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз’єднання. Про споконвічне прагнення українського народу до національної державності оголосила на весь світ Карпатська Україна. Ставало все більш відчутним, що наступний історичний період покладе кінець одній з найбільших історичних несправедливостей по відношенню до українського народу і він навіки возз’єднається в єдиній державі.[2;c.505]


Включення західноукраїнських земель до складу УРСР


Радикальні зміни у становищі українців відбулися з початком Другої світової війни, найголовніша причина якої полягала у тій політиці, яку проводили три тоталітарні режими – фашизм в Італії, нацизм в Німеччині, сталінський режим в СРСР. Зокрема Сталін хотів розширити вплив і захопити західноукраїнські землі, що перебували у складі інших держав. Для України воєнні дії почалися ще у березні 1939 року для Закарпаття, яке входило до Чехословаччини, яка створила сприятливі умови для українців. Коли Німеччина почала воєнні дії проти Чехословаччини, було прийнято рішення про утворення трьох суверенних республік: Чехії, Словаччини і України. Але з цим не погоджувалася Угорщина і почала займати своїми військами українські землі. 15 березня 1939 р. Провідники ОУН проголошують створення Карпатської України – невеликої національної держави. Але керівництво Угорщини, заручившись підтримкою Німеччини почало війну проти цієї держави і вона була знищена.

Другій світовій війні передувало також підписання 23 серпня 1939 року “пакту Молотова-Ріббентропа” між СРСР та Німеччиною про ненапад. Разом із ним був підписаний Таємний додатковий протокол Так у ст. 2 протоколу зазначено: “У випадку територіальних і політичних перетворень на територіях, що належать польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії річок Нарев-Вісла-Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох країн збереження незалежної польської держави, буде остаточно вирішене лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать це питання шляхом товариської згоди” Таким чином цей протокол формально закріплював незаперечну з боку Німеччини сферу впливу СРСР на західноукраїнські землі. У ст. 3 таємного протоколу зазначалося: “Стосовно Південно-Східної Європи радянська сторона вказала свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях”.[9;c.573]. Офіційно війна почалася 1 вересня 1939 року, але СРСР вступив у війну під тиском Німеччини лише 17 вересня. Радянський уряд дав наказ Червоній Армії вступити на територію Західної України і Західної Білорусії, щоб “взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії”. Перевага радянських частин була величезною. Уночі 18 вересня польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам не вступати з більшовиками в бій і відводити війська до румунського кордону. 22 вересня 1939 року радянські війська ввійшли до Львова. [2;c.507]. Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону Армію. Цьому сприяла радянська офіційна пропаганда, яка пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами та захистити від поляків, що, відступаючи під натиском німецьких та радянських військ, часто зганяли свою злість на цивільному українському населенню, не спиняючись перед убивством мирних жителів. В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР та Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. До того ж західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами, а ненависть до польського окупаційного режиму охоплювала переважну більшість українців.[9;c.575]. Колишні члени КПП і КПЗУ, які вийшли з підпілля, активно включилися у створення революційних органів народної влади — ревкомів, тимчасових міських управлінь і селянських комітетів. Революційні дії робітничого класу й трудящого селянства активно підтримувала передова західноукраїнська інтелігенція. Зокрема, активну участь у соціалістичних перетвореннях взяли письменники С. Й. Тудор, О. Я. Гаврилюк та ін. Однак немало було й націоналістичне, по-антирадянському настроєних людей і тих, хто просто розгубився чи реально передбачав різні репресивні заходи. Одні з них (близько 20 тис.) втекли на територію окупованої фашистами Польщі , другі сподівалися на інші часи, а деякі й шкодили першим організаційним і політичним заходам народної влади. Більшість населення підтримувала революційні дії по охороні громадського порядку, ліквідації безробіття, введення на підприємствах 8-годинного робочого дня. Схвально були зустрінуті скасування поміщицького і церковно-монастирського землеволодіння, подання допомоги безземельним і малоземельним селянам, заходи по охороні здоров'я, розвитку культури й освіти.

28 вересня 1939 року воєнно-політичний союз двох держав був скріплений новим “Договором про дружбу і кордон”, який підтверджував включення західних територій до складу СРСР[2;c.508]. Для узаконення радянського режиму в Західній Україні під ретельним контролем нових властей були проведені вибори до Народних Зборів. Вибори проводилися за безальтернативним списком кандидатів і, по суті, були фікцією. Наприкінці жовтня 1939 року Народні Збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР, що ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР.[9;c.575]. Відтепер на територію Західної України поширювалося чинне законодавство СРСР і УРСР. Відповідно до радянсько-німецьких договорів Бессарабія та Північна Буковина належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Українці, що становили значний відсоток населення цих регіонів, довгі роки, перебуваючи під владою різних іноземних держав, жили в надзвичайно складних умовах і постійно потерпали від утисків місцевої влади. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона жителів Бессарабії – молдован, українців, росіян, євреїв та ін.. – емігрували до Америки або перейшли на радянську територію.[9;c.576-577] 26 червня 1940 року радянський уряд надіслав Румунії ноту, вимагаючи повернути Бессарабію і Північну Буковину, населення яких зв’язане з Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови й національного складу. У зв’язку з затягуванням відповіді Румунією, радянський уряд 28 червня в ультимативній формі поставив вимогу звільнити Бессарабію і Північну Буковину. 30 червня вся територія Бессарабії і Північної Буковини була зайнята радянськими військами.[2;c.508] 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та Північної і Південної Бессарабії до складу УРСР. У цей день утворено Молдавську РСР, до якої ввійшли Молдавська Автономна РСР і 6 повітів Бессарабії.[9;c.577] Таким чином у перший період Другої світової війни до СРСР були приєднані всі західноукраїнські землі крім Закарпаття, яке знаходилося під контролем Угорщини. Визволення й возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною викликало широкий резонанс за рубежем. Певні кола капіталістичних держав представляли дії СРСР як «агресію» й «інтервенцію», що відбулася на основі зговору Сталіна з Гітлером. Прогресивна громадськість світу й реалістично мислячі буржуазні діячі відзначали задоволення, з яким населення поневолених земель зустрічало своє визволення.


Радянський режим на західноукраїнських землях напередодні Вітчизняної війни


Приєднання західноукраїнських земель до СРСР розпочало процес їх радянізації, тобто перекроювання всіх сторін життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Для здійснення своїх цілей радянський режим мав велику перевагу військової й політичної сили. І все ж перед ним поставало складне завдання, оскільки на Західній Україні він мав справу з вороже настроєним до себе суспільством: греко-католицька церква, ця головна західноукраїнська установа, цілком очевидно не узгоджувалася з новим режимом; селяни, що серед західних українців становили величезну більшість, жахалися перспективою колективізації; молодь, багато представників якої сповідували націоналізм, убачала в СРСР свого найлютішого ворога.

На території Західної України було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області. 17 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідується старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості, а натомість були створені райони за зразком УРСР. На початок лютого 1940 року на Західній Україні були організовані 83 міськради, 199 рад, 89 селищних і 4944 сільських Рад.[4;c.241] Наказом Наркомюсту УРСР від 26 грудня 1939 року в Західній Україні були створені обласні управління НКЮ, обласні і народні суди. У вересні-жовтні 1940 року завершився процес формування колегій адвокатів, органів державного нотаріату, міліції, прокуратури.[2;c.518]. Формування органів радянської влади відбувалося у повній відповідності з тією системою, що існувала в СРСР. Окрім того, на більшість утворених посад відряджалися тимчасово або на постійну роботу спеціалісти з УРСР, як правило, члени більшовицької партії. Уніфікація державного ладу і системи управління в новостворених областях здійснювалися жорсткими адміністративними методами. До того ж не враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим роз'єднанням західних і східних частин української землі. Кадри, що прибули сюди із східних областей, не знали місцевих особливостей стосовно економічного, політичного, культурного і духовного життя. Все це призвело до того, що “перше знайомство з радянською системою” мало для західних українців переважно негативні наслідки [5;c.298]. Нові керівники допустили ряд помилок у галузі податкової політики, хлібозаготівель, а особливо колективізації, до якої вони приступили у 1940 році, використовуючи досвід Східної України. [2;c.519]. Факт приєднання західноукраїнських територій до Радянського союзу можна оцінювати по-різному. З одного боку споконвічні українські землі опинилися у межах однієї держави. Деякі заходи нової влади – розширення мережі шкіл, поліпшення медичного обслуговування, переселення частини мешканців міст у добре обладнані квартири тощо – дістали схвальну оцінку населення. Було конфісковано державні та поміщицькі землі, ліси та водойми, землі польських колоністів-осадників. Безземельне та малоземельне селянство одержало понад 1млн. га землі, скасовано його борги перед польською державою, банками й поміщиками, воно отримало значну кількість худоби, коней, насіння. Націоналізовано у капіталістів (а це переважно були поляки та євреї) шахти, банки, промислові підприємства, копалини. Всього було націоналізовано 2000 промислових підприємств. Українізовано систему шкільництва та освіти загалом, значно поліпшилося медичне обслуговування населення тощо.[1;c.21] Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин: румунською, російською, єврейською, німецькою та польською. Система освіти відчутно демократизувалася, тепер значна частина населення отримала можливість здобувати загальну та професійну освіту, зменшилась кількість неграмотних. Відчутно поліпшилося й медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 року на Буковині існувало 72 лікувальні заклади, у яких працювало 112 лікарів, то після включення цих земель до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.[9;c.577-578]. Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було відкрито ряд філіалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліотеки. До Спілки радянських письменників Української РСР було прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Кобилянська, О. Гаврилюк та ін. Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні театри. До Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів України ввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты