За підсумками фінансового року банківські установи також повинні були надавати в центробанк аудиторські висновки. Згідно з постановою Правління НБУ N 53 від 09.02.1999 р. „Про заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту” комерційні банки зобов'язані подати до Департаменту пруденційного нагляду аудиторські висновки та звіти зовнішніх аудиторів (аудиторських фірм) щодо результатів перевірки діяльності комерційних банків. У разі невиконання вимог постанови за центробанком закріплювалося право застосовувати примусові заходи впливу до комерційних банків відповідно до „Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства”, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04.02.1998 р. за N 38.
Для проведення зовнішнього аудиту комерційні банки повинні були укладати угоди з аудиторськими фірмами (аудиторами) на проведення аудиторської перевірки. Слід зазначити, що питання проведення зовнішнього аудиту постійно було на увазі Департаменту пруденційного нагляду НБУ, який неодноразово звертав увагу регіональних управлінь НБУ на недостатній контроль за дотриманням комерційними банками встановлених вимог щодо обов’язкового подання аудиторських висновків.[603] Слід відзначити, що в окремих випадках органи державної влади могли визнати за необхідне проведення незалежного аудиту банку міжнародною аудиторською організацією. Зокрема, така постанова свого часу була прийнята КМУ по щодо Ощадбанку України.[604]
Сьогодні при проведенні незалежного аудиту аудит річної фінансово-господарської діяльності комерційних банків України може здійснюватися тільки аудиторськими організаціями, що мають ліцензію Аудиторської палати України на здійснення аудиторської діяльності. Аудитори повинні мати сертифікати на право проведення аудиту банків серії "Б" чи "АБ". Крім того аудитори повинні отримати в НБУ сертифікати на проведення аудиту банківських установ. Введення центробанком останньої вимоги пояснювалося необхідністю досягнення Україною відповідності її банківського нагляду вимогам Ключових (базових) принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським Комітетом з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Для отримання сертифіката аудитор повинен підтвердити свою кваліфікаційну придатність складанням кваліфікаційного іспиту в Кваліфікаційній комісії НБУ з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ.[605]
У 2002–2003 рр. продовжується процес реформування банківського законодавства в сфері проведення зовнішнього аудиту. Зокрема, прийнято Положення про порядок подання до НБУ аудиторського звіту та висновку за результатами перевірки річної фінансової звітності банку, в якому визначені вимоги щодо здійснення обов'язкової аудиторської перевірки банку та подання банком до НБУ аудиторського звіту та висновку за результатами аудиторської перевірки річної фінансової звітності банку.[606]
Уточнено, що аудит можуть здійснювати тільки ті аудитори (аудиторські фірми), які включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, а також за умови наявності в них чинного сертифіката Національного банку на право здійснення аудиторської перевірки банківських установ. Відповідно до умов договору про проведення аудиту банк має отримати від аудитора (аудиторської фірми) аудиторський звіт (звіт про проведення аудиту). В ньому за результатами проведення аудиту банку на підставі застосованих аудитором норм і стандартів аудиту мають зазначатися висновки аудитора про: баланс банку; рахунки доходів та витрат; рух капіталу; активи та пасиви; достатність резервів та капіталу банку; адекватність бухгалтерського обліку, процедур внутрішнього аудиту та заходів контролю банку; те, чи відображає наданий банком фінансовий звіт дійсному фінансовому стану банку. В аудиторському звіті банку можуть відображатися також рекомендації та пропозиції аудитора щодо усунення і недопущення надалі порушень, помилок та недоліків, які виявлені в процесі проведення аудиту.
У разі отримання банком від аудитора за результатами проведення аудиту негативного аудиторського висновку або відмови в його наданні банк протягом трьох робочих днів має письмово повідомити про це Національний банк для вирішення питання щодо подальшої діяльності цього банку.
На банківські установи також покладено обов’язок подання НБУ та його територіального управління за місцезнаходженням банку аудиторського звіту та висновків за результатами проведення аудиту не пізніше ніж 30 квітня року, наступного за звітним.
Слід зауважити, що незалежна аудиторська організація, укладаючи договір з комерційним банком на проведення аудиторської перевірки, повинна брати на себе обов’язок не лише складати звітність про фінансовий стан останнього, а й надавати допомогу у веденні бухгалтерського обліку у відповідності із вимогами та принципами, встановленими законодавством і центральним банком.[607]
Однак, розглядаючи питання про проведення зовнішнього аудиту, слід пам’ятати, що об’єктом аудиторської перевірки виступають не лише комерційні банки, а й Національний банк України безпосередньо. Згідно з Законом „Про Національний банк України” до повноважень Ради НБУ відноситься визначення аудиторської компанії для проведення аудиторської перевірки НБУ. Рада НБУ розглядає представлений аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс центрального банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку (п. 6 ст. 9). Зокрема, на 2002 р. таким зовнішнім аудитором відповідно до встановленої процедури було призначено компанію KPMG. Ротація аудитора була ухвалена у жовтні 2001 р., оскільки компанія PriceWaterhouseCoopers (PWC), яка напередодні здійснювала зовнішній аудит, уже кілька років працювала з НБУ. KPMG, як і PWC, входить до п’ятірки найбільших аудиторських компаній світу, її підрозділи працюють у 150 країнах.
У Загальних принципах ефективного банківського нагляду Базельський Комітет зазначає, що банківський нагляд виконує динамічні функції, які потребують реагування на ринкові зміни. Відповідно представники банківського нагляду повинні періодично переглядати свою політику та практику з огляду на нові зміни та розвиток. Заради цього і потрібна дійсно гнучка законодавча база.
Говорячи про проведення перевірок, які є одним із методів пруденційного банківського нагляду, можна привести в якості прикладу діяльність Банку Італії. У 1993 р. італійський „Закон про банки” змінив законодавство, що регулювало діяльність банків, у світлі Другої Директиви Європейського Співтовариства про банківську діяльність. До інструментів, що є доступними для банківського нагляду, відносяться нормативні повноваження, віддалений контроль та інспекції на місцях. Такі процедури контролю і інспекцій переслідують подвійну мету: відслідковування та аналіз інформації, що надається банками; перевірку на відповідність нормативним положенням. [608]
Безумовно, інспекції на місцях є для органів нагляду найефективнішим способом отримання з перших рук картини реального положення банку. Разом з тим це вимагає часових витрат та людських ресурсів з обох боків: зі сторони контролера та зі сторони самого банку, що перевіряється. В середньому в Італії тривалість інспекцій складає від 4 до 6 місяців, в інспекційній перевірці беруть участь 5-6 інспекторів Банку Італії. Інспекції на місцях проводяться кожні 4-5 років у невеликих за розміром банках і кожні 8-9 років – у більших банках. При цьому інспектори по нагляду складають одну четверту частину всього персоналу (загальна чисельність близько 500 чоловік), що працюють у сфері банківського нагляду Банку Італії. План інспекційних перевірок розробляється на початок кожного року як філіями Банку Італії (на регіональній основі), так і Департаментом Інспекторату по Нагляду. В залежності від розміру капіталу банку розмежовується і наглядова компетенція працівників центрального банку. Невеликі банки перевіряються тими ж службовцями філій Банку Італії, що виконують звичайний віддалений нагляд. Великі банки перевіряються інспекторами Головної контори при підтримці персоналу трьох відділів (планування, аналізу звітності, адміністративного).
Кінцева рейтингова оцінка являє собою середнє цифрових рейтингів, що виставляються по кожному з наступних аспектів: адекватність капіталу, ризик, доходність, організація, ліквідність. Кожний аспект отримує рейтинг від 1 (добре) до 5 (дуже погано).
В Україні процес перевірок також включає в себе переважно проведення постійних перевірок на місці для того, щоб впевнитися в тому, що банк функціонує надійно, фінансові звіти надаються (регулюючому органу та громадськості) постійно у чітко вказаний термін і містять правдиву інформацію. Це є підтвердженням, що банк виконує вимоги чинного законодавства – як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів, що розробляються центробанком країни. Причому наглядові перевірки досить часто можуть проводитися позапланово, в довільній формі, при врахуванні вибіркового та часткового методів проведення перевірки. Такий підхід дозволяє центробанку відтворити реальну картину діяльності банку або його відокремленого підрозділу. При цьому за методом проведення така перевірка може здійснюватися як у формі звичайної ревізії (у її фінансово-правовому розумінні), так і у формі спеціальної поглибленої інспекції з метою виявлення шахрайства або загрози фінансового ризику.
У ст. 71 Закону „Про банки і банківську діяльність”, що регулює порядок проведення інспекційних перевірок на місцях, містяться норми, які визначають мету та порядок проведення таких перевірок. Зокрема, перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
За часом проведення перевірки поділяються на планові та позапланові. Планові перевірки здійснюються відповідно до плану, затвердженого Національним банком України, не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.[609]
За організацією проведення перевірки поділяються на виїзні та безвиїзні. При проведенні виїзних перевірок банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням вимог чинного законодавства , а при перевірці на місці – можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Крім того, законодавство покладає на керівництво банку обов’язок призначити компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень, а також забезпечення приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України. [610]
Також НБУ приділяє увагу питанням організації і проведення валютного контролю. Зокрема, з 20 жовтня 2002 р. набрало чинності Положення про порядок проведення виїзних перевірок щодо дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України, затверджене постановою Правління НБУ від 20.09.2002 р. N 352 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.10.2002 р. за N 818/7106.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97
