Митний контроль безпосередньо здійснюють відповідні посадові особи митниць шляхом перевірки документів, які є:
47 необхідними для того контролю;
48 митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, особистого догляду);
49 переогляду;
50 огляду документів і предметів, які переміщують через митний кордон України;
51 митний обстежень і застосування інших форм.
Уповноважені особи митних органів у разі виявлення ними порушень митних правил і за наявність інших передбачених законодавством підстав можуть здійснювати адміністративне затримання, вилучення речей і документів, застосовувати спеціальні засоби попередження й припинення правопорушень. Начальник митного органу, його заступник або посадова особа, яка здійснює провадження в справі про адміністративне правопорушення, мають право відповідною постановою призначити перевірку діяльності підприємства, яке припустилося порушень митних правил. Начальники митниць та їх заступники притягають винних осіб до адміністративної відповідальності.
Контрольні повноваження митних органів та їх посадових осіб закріплено в Митному кодексі України (відомості Верховної Ради України - 2002 - №38-39), положеннях про митну службу та її підрозділи, інших нормативних актах.
Функції контролю за додержанням законодавства про податки та інші платежі в бюджет здійснює Державна податкова служба України. Вона контролює:
- своєчасне подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних із обчисленням платежів у бюджет, а також перевіряє достовірність цих документів щодо правильності визначення прибутку, доходу, інших платежів у бюджет; контролює додержання громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність;
- забезпечує застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами;
- передає правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, тощо.
Для реалізації цих функцій підрозділами державної податкової служби надано право проводити в будь-яких суб’єктів підприємництва перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, планів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів у бюджет, одержувати необхідні пояснення, довідки й відомості з питань, що виникають під час перевірок, обстежувати будь-які приміщення підприємств, установ, організацій і громадян, що використовують для одержання доходів або пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування.
За результатами контролю у випадках, передбачених законодавством, державні податкові інспектори мають право зупиняти операції підприємств, установ і організацій по розрахункових, інших рахунках у банках; вилучати в підприємств, установ і організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) прибутку (доходу), й застосовувати до підприємств, установ, організацій фінансові санкції, а громадян-притягати до адміністративної відповідальності (Закон України "Про державну податкову службу в Україні").
Дещо схожі наведеними функції та повноваження має Державна контрольно- ревізійна служба України.
Вона:
- проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності в міністерствах, відомствах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які одержують кошті з бюджету та державних валютних фондів;
- здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
- розробляє інструкції та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
- розробляє пропозиції щодо вдосконалення контролю;
- координує роботу контрольно-ревізійних підрозділів міністрів, інших центральних органів виконавчої влади тощо.
Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на місцях надано право:
- безперешкодного доступу на підконтрольні об’єкти для з’ясування питань, пов’язаних із ревізією або перевіркою;
- одержувати від посадових і матеріально-відповідальних об’єктів, які ревізують або перевіряти, письмові пояснення з питань, що виникають у ході ревізії і перевірок, тощо.
За результатами контролю (у випадках, передбачених законодавством, і в разі потреби) контрольно-ревізійна служба накладає на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій адміністративні стягнення, стягує в доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами, організаціями за незаконними угодами або без чинного законодавства, тощо (Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу України" від 26 січня 1993р. /відомості Верховної Ради України - 1993 - №13/).
1.3 Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування
Важлива роль у здійсненні контролю в державному управлінні належить сільським, селищним, міським радам, які є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади й здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваження місцевого самоврядування.
Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів у сфері державного управління обумовлено широким колом делегованих їх державою повноважень і питань, розв’язання яких покладено на ці представницькі органи.
Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ведуть статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснюють контроль за виконанням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності, за використанням прибутків підприємств і організацій відповідних територіальних громад; контролюють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв’язку, побуту; забезпечують належне медичне обслуговування й організацію освітньої роботи, додержання природоохоронного законодавства; відають іншими питаннями громадського та соціально-культурного будівництва.
До того ж ради мають виключну компетенцію на встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, на прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимчасові контрольні комісії з різних питань.
Виконавчі органи рад входять у разі наявності підстав з поданням до відповідних органів притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх виконавчих органів; звертаються до суду про визначення незаконними актами підприємств, установ і організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування; сільські, селищних та міські виконавчі органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.
Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласним радам у виконанні програм соціально-економічного й культурного розвитку, районних, обласних бюджетів. Вони також підзвітні та підконтрольні ради у частині повноважень, делегованих адміністраціям відповідними радами, а також у виконанні рішень з цих питань. Дієвий контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування є одним із важливих засобів забезпечення ними комплексного економічного та соціального розвитку на підвідомчій їм території.
1.4 Судовий контроль
Судовий контроль - специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що його здійснюють не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а одноразово під час розгляду справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).
Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямами:
- за видом суду, який здійснює контроль;
- і за формою втручання в діяльність підконтрольного органу.
В останньому випадку виділяють пряму (безпосередню) та непряму (опосередковану) форми втручання.
В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди.
Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлено від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів. Таку відокремленість обумовлено особливим статусом Конституційного Суду та предметом його контролю. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні.
До його контрольних повноважень належать:
- обов’язок приймати рішення й давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК;
- вирішення питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тим міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
- додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визнаних Конституцією.
На нього також покладений обов’язок офіційного тлумачення Конституції та законів України (Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. /відомості Верховної Ради України - 1996 - №49/).
Судовий контроль з боку судів загальної компетенції найдоцільніше оглянути через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня й опосередкована форми втручання).
Під час розгляду цивільних справ за позовами і насамперед таких, де однією зі сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з погляду відповідність закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу. Це справи про незаконне звільнення (коли суд поновлює на роботі), відшкодування збитків (зобов’язує сторону відшкодувати збитки, встановлює їх розмір), скасування рішення управлінського органу (про надання жилого приміщення) тощо. Форма втручання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосередньою). Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу державного управління буде й у разі вирішення суддею справ, які розглядають у цивільно-правовому порядку (в тому числі справ про адміністративні правопорушення). Судові рішення в таких випадках або скасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх посадових осіб), або ж не визнають юридичної сили за акти, що суперечать закону.
Під час розгляду кримінальних справ (найпоказовіші з них про розкрадання майна) суд, навпаки, може застосувати тільки непряму (опосередковану) форму втручання. Поряд із вирішенням питання про винність особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить окрему ухвалу (ст.340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі КПК).
